СТАНДАРТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Стандарти новинної журналістики є універсальними ознаками будь-якого якісного журналістського матеріалу. Їх недотримання або порушення в інформаційній журналістиці призводить до того, що отримуємо або неякісний матеріал («виробничий брак») або принципово інший продукт («джинса» - пропаганда, піар). Вже понад столітній досвід світової журналістики дає підстави говорити про 7 основних стандартів.

1. Точність подачі інформації

Це наріжний стандарт інформаційної журналістики. Тому що нікому непотрібні неточні (= брехливі!) новини. Під цим стандартом мається на увазі те, що будь-який повідомлений факт відповідає реальному факту, а будь-яка думка цитується точно і без відриву від контексту.

Точність цитат досягається їх ретельним дослівним відтворенням в друкованому тексті і прямою записаною мовою – на телебаченні, радіо і в Інтернеті.

Точність фактів досягається їх ретельною перевіркою. І тут вступає в силу другий стандарт – достовірності.

2. Достовірність поданої інформації

Достовірність інформації означає якісну перевіреність кожного факту в компетентних щодо цього факту джерелах. Про точну цифру бюджетних витрат логічно запитувати у міністра фінансів і (для балансу) – у голови бюджетного комітету парламенту. Про небезпеки ускладнень, пов’язані з черговим штамом грипу, - доцільно запитувати у лікаря-науковця і у лікаря-практика.

Журналіст повинен засжди перевіряти будь-який факт у кількох компетентних джерелах. А для цього, розбираючись у черговій темі, він повинен чітко визначати компетентність тих чи інших посадовців або експертів.

І остання вимога стандарту достовірності – журналіст повинен щоразу чітко повідомляти своїй аудиторії, звідки він взяв у матеріал той чи інший факт або думку.

3. Баланс думок

Життя складається з великих і малих конфліктів. Кожна журналістська тема є або конфліктною або, як мінімум, неоднозначною. Це потребує від нас чіткого визначення, хто є сторонами кожного конфлікту або хто є компетентним і незалежним експертом у кожній темі, яку робимо. Стандарт балансу думок вимагає від нас представляти в нашому матеріалі думку всіх, без винятку, сторін конфлікту. Лише тоді аудиторія отримує повну картину і має досить інформації для власних висновків.

Коли ми говоримо про основний повсякденний інформаційний жанр – репортаж – досить буде озвучувати позиції сторін конфлікту. Коли «копаємо глибше» – проводимо журналістське розслідування – обов’язковою стає аргументація цих позицій. І незалежна експертна оцінка. Маємо на увазі, що експерт – це людина, яка є цілком компетентною в темі, але не є стороною конфлікту (учасником подій).

4. Відокремлення фактів від висновків та оцінок

У такому «чистому» і консервативному інформаційному жанрі як новини, журналіст взагалі не має права коментувати матеріал. Отже, не коментуючи і не оцінюючи ніяк, він подає своїй аудиторії, по-перше, факти. По-друге, думки учасників події. По-третє, думки експертів. Кожний факт має компетентне джерело. Кожна думка має конкретного автора. Про джерела фактів і авторів думок журналіст повідомляє аудиторії. В цій ситуації автоматично факти є відокремленими від висновків та оцінок.

У більш вільних жанрах – авторські програми чи публіцистичні статті – автор-журналіст може висловлювати власну думку, але при цьому він повинен її завжди чітко позначати («особисто я вважаю», «на думку автора цієї статті» тощо). Аудиторія повинна чітко розуміти, що певна оцінка чи висновок не є «істиною в останній інстанції», це – лише суб’єктивна думка автора матеріалу.

5. Повнота (або вичерпність) подачі інформації

Будь-яка тема потребує максимально повного набору фактів і думок. Тому завдання журналіста все це знайти в компетентних джерелах.

Якщо ми кажемо про репортаж, - він повинен давати повноцінну відповідь на класичні запитання що сталося? де сталося? коли сталося? і як сталося? Якщо «копаємо глибше» - робимо журналістське розслідування – це вже пошук всіх можливих відповідей на запитання чому це сталося? або якими будуть наслідки цього?

Для повноти інформації можуть бути важливими конкретні деталі події. І найчастіше є необхідними бекграунди (це або «передісторія» події, або пояснення складних понять).

6. Оперативність подачі інформації

Стандарт оперативності вимагає від журналістів-інформаційників подавати будь-яку інформацію не відкладаючи її «на потім». У найближчому випуску новин / номері газети. При цьому подавати інформацію слід максимально повно і в найбільш якісному (з досяжних) вигляді. Цей стандарт за визначенням «конфліктує» з деякими попередніми. Адже на пошук і перевірку всіх, необхідних для вичерпності подачі, фактів, і на пошук всіх, необхідних для балансу, думок може знадобитися набагато більше часу, ніж є у нас до ефіру або до здачі номера в друк. Цей «конфлікт» вирішується в надзвичайно простий спосіб. Оперативно подаючи інформацію, до якої ви ще не встигли знайти і перевірити всі факти чи дібрати всі необхідні думки, слід просто позначати те, чого на цей момент бракує. І повідомляти аудиторії про ваші подальші зусилля, спрямовані на пошук цих фактів та думок.

7. Простота (або доступність) подачі інформації

Будь-яка інформація має подаватися в такий спосіб, щоб уся ваша строката аудиторія добре розуміла, про що йдеться. Для цього повинна бути проста (радше розмовна чи близька до розмовної) і грамотна мова. Будь-які складні поняття (терміни, жаргонізми, діалектизми тощо) повинні ретельно і відразу ж пояснюватися. Будь-які цифри повинні даватися у зрозумілих порівняннях. Сама побудова вашого матеріалу, незалежно від його жанру, повинна бути настільки логічною і наочною для аудиторії, щоб ні в кого не виникало жодних питань («де початок, де кінець?»).

ЕТИЧНІ НОРМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ  

 Етичні норми найчастіше відносяться до того, що можна назвати «неписаним законом». Чи це етичні норми цілого суспільства, чи етичні норми окремої суспільно-важливої професії, якою є журналістика. Окремі етичні норми в законодавстві інколи прописуються, але суспільство живе не лише за законодавством. Норми журналістської етики в хорошій редакції прописуються в документі під назвою «редакційний кодекс». Але навіть якщо у вашій редакції такого документу нема, це не означає, що ви в своїй роботі вільні від дотримання етичних норм. Етичних норм багато, інколи вони йдуть у відповідності з чинним законодавством, інколи виходять за його межі. Давайте коротко проаналізуємо їх усі, при цьому порівнюючи їх з чинними юридичними обмеженнями в журналістській роботі.  

1. Довідався сам – повідом людям

Це головне етичне правило журналіста. Адже місія нашої професії саме в тому і полягає, щоб інформувати суспільство про те, що відбувається насправді. І найбільше – про діяння політиків і чиновників, великих бізнесів. Чесно кажучи, не є функцією журналіста вирішувати, що має знати суспільство, а чого не має знати. На це є велика купа політиків, чиновників, спецслужб. А наша робота полягає в тому, щоб будь-яку важливу для суспільства новину донести до людей. Хай вже люди самі вирішують, чи їм це цікаво. Хай роблять з цієї новини кожен свої особисті висновки. Хай спецслужби і інші силовики ятрять нас з вами. Наша місія – донести людям правду. Не вдаючися в розумування, чи варто це знати людям. Люди це вирішать самі! Тут етична норма безнадійно відривається від чинного законодавства, а тим більше від того, як це законодавство розуміють державні мужі і інституції. Не лише в Україні, а навіть і в найдемократичніших правових державах. Тому будьте готовими відстоювати право вашої аудиторії знати правду. І не завжди закон буде на вашому боці, на жаль.  

 2. Відмова від шокових матеріалів

Коли ми готуємо наші матеріали, маємо пам’ятати, що дивитися/слухати/читати їх будуть різні люди. Ми з вами ніколи не в змозі вгадати, хто стане аудиторією кожного конкретного нашого матеріалу! Відтак, майте на думці одне: будь-який ваш матеріал має бути таким, щоб він «критично» не зачепив будь-кого з потенційних ваших глядачів/слухачів/читачів. Людина зі слабким серцем може не витримати відеокадр або фото мерця. Людина зі своїми правилами не пробачить вам нецензурного слова в ефірі чи на шпальті. А тим більше, що вашим глядачем/слухачем/читачем цілком може виявитися дитина, якій зовсім необов’язково знати, що означає те чи інше «доросле» слово. А тим більше – «доросла» картинка. Майте це на увазі. І тут етична норма йде пліч-о-пліч з законодавством,  

 3. Відмова від матеріалів, шкідливих для суспільної моралі

Антисоціальна поведінка зазвичай перебуває в конфлікті з чинним законодавством. Це коли йдеться про кримінал, хуліганство, наркоманію. Відтак нам з вами слід розповідати про всі ці речі так, щоб не робити їм зайву рекламу. Як мінімум, врівноважувати «злочин» і «покарання». Але є антисоціальні речі, які не регламентуються законодавством. Наприклад, вживання алкоголю або паління. Законом не заборонено. Але ми також не маємо права рекламувати ці звички, які важаються більш шкідливими, аніж корисними. І є речі, які точно ніяк, жодним чином не регламентуються. Найважча – це суїцид. Психологи називають цю модель поведінки наслідуваною. Отже, нам з вами слід бути максимально обережними, коли темою нашого матеріалу є самогубство або його спроба. Закон не регламентує це жодним чином, а нам з вами слід пам’ятати, що яскравий приклад самогубці з нашого сюжету може, на жаль, надихнути на таке ж когось з нашої аудиторії.  

 4. Повага до приватного життя

Законодавство тут проводить декілька меж. Але ми тут маємо перед суспільством власне завдання. Адже лише з наших матеріалів суспільство може довідатися про справжнє обличчя конкретного політика чи чиновника. А він буде позиватися на нас до суду. Але ж суспільство має право знати, що у державного чиновника з зарплатою в 100 тисяч гривень на рік є чомусь власна яхта ціною в 2 млн. доларів? Або про те, що чиновник на прес-конференції сказав одне, а на фуршеті – геть інше. Ми з вами не можемо (і тут закон починає відповідати етичній нормі) викидати на суд суспільства будь-яку приватну інформацію приватних (непублічних) людей. Лише з їх чіткої згоди!  

 5. Неупередженість до обвинувачених (або ж підозрюваних)

 Як би не складалися кроки розслідування, які б докази на користь власної версії нам не пропонувало цілком компетентне слідство, ми – журналісти – не можемо позбавляти обвинувачених і підозрюваних права на справедливість! Відтак майте делікатність не «забігати наперед» і не називати підозрюваного злочинцем. Майте делікатність не називати його ім’я і не показувати його обличчя загалу. Якщо ця людина не винувата в злочині, в якому його звинувачують опоненти, свідки, слідство, - то жодні наші вибачення потім не зможуть подолати шкоду, якої ми цій людині заподіяли, назвавши його злочинцем для багатьох тисяч-мільйонів людей. Майте на увазі, що навіть вся судова процедура (суд – апеляційний суд – касаційний суд тощо), яка назвала його злочинцем чи підтверджувала попередні вироки, могла помилятися лише неправильно інтерпретувавши обставини або не маючи достатніх доказів невинності цієї людини. Отже, ще раз: не наша справа називати людину злочинцем, незалежно навіть від обвинувального рішення суду!  

 6. Права жертв (злочину, нещасного випадку, катастрофи)

 Це інша сторона справи. Ці люди і без того є постраждалими. То чи маємо ми право додавати їм страждань? Позбавляючи їх цілком законної анонімності. Наша робота полягає лише в тому, щоб запропонувати їм стати героями нашого матеріалу. Адже подеколи вони справді самі цього бажають. Але майте на увазі, що вам доведеться і тут «наступити на горлянку власній пісні», бо треба все одно попередити цих людей про можливі негативні наслідки для них самих. І лише після того, як вони усвідомлять це, продовжувати працювати з ними як з героями свого матеріалу.  

7. Захист інтересів неповнолітніх

Це найскладніша етична норма. По-перше, тому, що начебто врегульована як слід чинним законодавством. Таке враження, що тут жодної етики не треба. Просто слідуй закону, який каже про те, що показ або тим більше інтерв’ю з неповнолітнім можна видавати в ефір лише «з дозволу його батьків або опікунів». Тепер давайте уявимо собі ситуацію, коли батьки (або тим більше опікуни) до ладу не уявляють собі, якої шкоди може заподіяти це інтерв’ю або показ їхньої дитини! А таких ситуацій може бути вдосталь. І не лише тоді, коли, наприклад, батьки є останніми п’яничками, або ж завідувач інтернату – людиною, якій цілком байдуже до добробуту своїх підопічних. Навіть і гарні люди не завжди уявляють собі, що таке є підліткове середовище – набагато більш жорстоке, ніж доросла компанія! Відтак, відповідальність за дітей, про яких ми розповідаємо, несемо ми, журналісти. Тому це є той випадок, коли маємо навіть жертвувати головним нашим етичним принципом! Лиш би не заподіяти дітям шкоди.  

8. Незаконні засоби збору інформації До незаконних засобів збору інформації відносимо насамперед те, що законом визначено як «заходи оперативно-розш

укової діяльності». Українське законодавство дає обмежене право на стеження, прослуховування, приховану зйомку лише слідчим органам. Нам, журналістам, такого права закон не дає. Але життя і суспільна місія нашої роботи не виключає випадків, коли лише в такий спосіб ми можемо добути надзвичайно важливу для суспільства інформацію (найчастіше ж, коли йдеться пор корупційні злочини політиків, чиновників чи великих бізнесів). Інколи лише завдяки прийому «прихованої камери» вдається зафіксувати цю інформацію, щоб віддати її суспільству. Або ж завдяки прийому «журналіст змінює професію». Підкреслимо: лише надзвичайна суспільна значимість такої інформації вибачить журналісту застосування незаконного способу її збору!  

9. Відмова від купівлі інформації

Тут йдеться насамперед про те, що зазвичай ми не можемо платити героям наших публікацій за певну інформацію. Тому що в цьому випадку важко сподіватися на її точність. «Заплатіть мені – і я скажу вам те, що вам треба» - такою є глибинна психологія товаро-грошових відносин стосовно інформації. У виняткових випадках, якщо в інший спосіб неможливо отримати від чиновника важливу для суспільства фактичну інформацію, - журналіст може піти на порушення цієї етичної норми, але обов’язково має підкреслити в своєму матеріалі, що за цю інформацію було заплачено.  

 10. Плагіат

Будь-яка думка чи ідея, будь-який твір завжди мають свого автора. Навіть стандарт достовірності вимагає від нас обов”язково це авторство зазначати. Використання чужих ідей, думок, творів без зазначення їх автора, - є плагіатом. В усі часи плагіат вважався надзвичайним інтелектуальним злочином.  

 11. Захист анонімних джерел інформації

Подеколи ми подаємо важливу фактичну інформацію, не називаючи її джерело тому, що для цієї людини оприлюднення її імені може мати важкі або небезпечні наслідки. Якщо ми вже вдалися до цього, слід бути готовими персонально відповідати за точність поданої інформації, не розкриваючи анонімного джерела. Якщо людина нам довірилася, - ми маємо цю довіру цілком виправдати. Навіть, якщо доведеться відповідати в суді.  

 12. Дотримання ембарго

Ембарго – це прохання (найпоширеніший випадок такий: «ми вам дамо наперед матеріали, але ви їх не оприлюднюйте раніше такої-то години»). Якщо нам ідуть назустріч, - варто дотримати слова. Порушити ембарго можна хіба що якщо в ембаргованій інформації йдеться про підготовку злочину, і порушення ембарго може цей злочин попередити.  

 13. Відмова від «джинси» і хабарів

 В ситуації, коли журналіст отримує хабаря, - очевидно, що він стає нездатен подати інформацію про подію неупереджено і збалансовано. Журналіст отримує свої гроші від власної телекомпанії (радіостанції, газети), - тоді він є незалежним від героїв та обставин кожної конкретної теми. І без проблем дотримує балансу в своєму матеріалі. Слід також пам’ятати, що люди, які намагаються вас підкупити, можуть бути надзвичайно винахідливими. Ключовим моментом, який допоможе вам визначити в кожній конкретній ситуації, а чи не хабаря вам підсовують, - це відповідь на запитання: чи зможу я після цього подати матеріал збалансовано?  

14. Відмова від провокування до дії, від постановчої дії

Не наша робота режиссувати дійсність. Ми є лише її спостерігачами. В реальній роботі часто виникають ситуації, коли ми бачимо, що сама наша присутність провокує людей на більш активні дії, аніж вони б вдалися, якби нас тут не було. це нормальна ситуація. Для того, щоб уникнути моменту провокації, вам слід просто демонстративно припинити роботу. І продовжити її тоді, коли учасники події про вас геть забудуть. Тим більше ми не маємо права когось про щось просити. «А тепер ви пройдіться звідти туди». «Візьміть слухавку і скажіть «Так». Це не наша робота. Це художнє кіно. А реальні люди, якщо ми їх просимо щось «зіграти на камеру», не вміють бути такими ж переконливими, як професійні актори. І не треба цього робити! Наша робота – впіймати «життя зненацька»! А для цього варто перетворюватися на розвідника, який маскується під кожну деталь пейзажу. Хоч би про це забули учасники події.  

 15. Відмова від будь-якої дискримінації

Тут точно все начебто відповідає навіть не закону, а Конституції, яка забороняє будь-яку дискримінацію в нашій країні. На практиці все набагато складніше. Справа у тому, що дискримінація визначається непросто. Уявіть собі ситуацію, коли винуватцем ДТП стає представник певної національності (наприклад, гном або ельф). Чи відіграє це будь-яку роль в суті пригоди? Звичайно, ні! А якщо, наприклад, саме гномівська сокира зачепила зустрічне авто? Відіграє? Так. А сокира – лише тому, що це їхав гном. От уже і не уникнути називання його національності! А це, в свою чергу, може ображати честь і гідність всіх інших гномів, разом узятих у державі. А це вже порушення Конституції! Вже мовчимо про етичну норму. Відтак, виходить, що журналісту подеколи доводиться навіть порушувати не лише чинне законодавство, але й його Основу (Конституцію), щоб якісно виконати свою роботу для суспільства. В ситуації з «гномівським» ДТП ми маємо повне виправдання, оскільки лише гном з великою сокирою міг стати учасником саме такої аварії. І маємо шанси довести в суді, що ця деталь (що це був саме гном з сокирою) була важливою для суспільства. Принаймні, тепер зустрічний хобіт, ельф чи орк, який побачив цей наш сюжет, буде «відтискатися» від вісьової лінії, коли побачить гнома з сокирою, який їде назустріч. І ДТП не станеться. І не буде жодної дискримінації.